Нескінченна історія

Психологія – це, як відомо, наука. І все, до чого торкається і в чому компетентна, пояснює. Але часто помічаємо:  якими би серйозними не були  вчені, які б науково обґрунтовані  статті не писали, скільки би не консультували практикуючі психологи – як кажуть, "не допомагає". Це до питання про те, що на батьків не вчать. Тому те, наскільки ви є добрими, ніжними, емоційними, розумними, поважаючими дитинство і себе поряд з дитиною – виступає ваше бажання добра дитині і собі, зараз і в майбутньому.

Одна людина сказала: "Ми самі можемо обрати собі будь-яке майбутнє і будь-яке минуле".

Фрази "Потрібно більше приділяти увагу своїй дитині!" та "Потрібно більше спілкуватися з дитиною" мають значення для кожного з батьків, але на жаль, у більшості випадків дорослі мають зовсім різні уявлення та розуміння того, ЯК потрібно спілкуватися з дітьми. Сидіти з дитиною на одному дивані і  бути поруч – не зовсім однакові дії. Наприклад, якщо дитина проситься "на ручки", значить, їй  саме зараз, в цю мить необхідна безпека та підтримка, а не тоді, коли ви на прогулянці  поговорите по телефону  і візьмете дитину на ручки/за ручку (за виключенням, звичайно, екстрених дзвінків). Якщо ви думаєте, що частими відгуками на потреби дитини ви її зробите балуваною, можете продовжувати експериментувати. Скоріше за все, через якийсь час маленькі хлопчик і дівчинка перестануть проситися "на ручки", але тривожність, невпевненість, напруга нікуди не дінуться, і скоро ви їх виявите в іншій дитячій поведінці (поганий сон, гіперактивність, частий плач, небажання спілкуватись з іншими, відвідувати дитячий садочок тощо).

Що робити, щоб разом радіти спілкуванню? Що потрібно, щоб енергія, яка призначена для підтримки маленької особистості, не губилась на порожні "викиди" у вигляді окриків, звинувачень, покарань, батьківських мук, демонстрацій гніву на дитячому майданчику, почуття провини за свої вчинки? Чим скоріше ви самі (ось, що найголовніше!) дасте відповіді на поставлені вами ж питання, тим частіше будете відчувати власне унікальне призначення в житті дитини.

Завжди уважно слухайте власну дитину, як би вам не хотілось її виправити або доповнити. Дивлячись на своїх  хлопчика або дівчинку, підтримуючи тему бесіди, в цей час легко обійміть її, погладжуючи, торкаючись, говорячи "Так… так", "Так, звичайно", "Розумію тебе" та інші слова, які вам, вірогідно,  дуже хочеться говорити. Говоріть. Демонструйте мімікою, жестами, тоном голосу ваше прийняття дитини. На цьому етапі можуть завершуватись усі конфлікти: домашні, на дитячих майданчиках, на прогулянках з батьками, у транспорті – у різних місцях, свідками яких ви часто могли бути.

Прийміть той факт, що діти можуть і мають уміти виражати різноманітні емоції та почуття, тому не варто говорити: "Знову влаштувала істерику, скільки можна!". Діти тому так ведуть себе, що відчувають дискомфорт та дають дорослим знати. А вихід, мабуть, один: спокійно присядьте (або візьміть дитину на руки), щоб бути на одному рівні з хлопчиком або дівчинкою та прийміть  почуття дитини, спитавши: "Тобі прикро і ти турбуєшся тому, що ми йдемо із парку?"  "Я розумію тебе, тобі подобається гойдатися на гойдалках, ми обов'язково повернемось сюди", - якщо потрібно, скажіть декілька разів. Дитина зрозуміє вас, а ви дитину.

Природно, що багато батьків/дорослих мимоволі вживають ті способи виховання, які відчули на собі в дитинстві (але не всі). Пропоную поєднати ваш досвід, шановні дорослі, та досвід інших поколінь дорослих, які в свій час теж мали можливість пізнавати дитячий світ – самі та з дітьми. Ось, що необхідно знати:

- Неможна любити дитину за щось. Вам просто добре, коли ви разом. Якщо ви будете про це пам'ятати, ви, спілкуючись із дитиною, будете щасливими. Сприймайте дитину такою, яка вона є і те, що по-іншому вона спілкуватися поки що не вміє.

- Роздратовано-підвищений тон матері у звертанні "Та скільки можна скиглити!?" ніяк не добрий і підштовхує дитину до агресії, захисту, тривоги. Причому вона точно не відповість вам на це ваше питання. Скоріш за все, вона відповість на спокійне питання: "Що тебе тривожить, що відбувається, скажи". Не вважайте  працею, будьте добрими у відносинах з дітьми.

- Діти сприймають і краще розуміють конкретні звернення. Наприклад, фраза: "Неможна так робити, ти вже дорослий/великий" може викликати справжній внутрішній (і не тільки внутрішній) конфлікт. Говоріть з дитиною частіше в конкретному ключі.

- Найпростіше і найскладніше у відносинах з майбутніми дорослими – слухати і чути, дивитися і бачити, говорити і мовчати, почувати і відчувати. Ваша нещира увага нікому не потрібна (до речі, і дорослим теж). Будьте уважними.

- Вміння розмовляти – одна із найважливіших компетенцій людини. Говорячи із дитиною, кожний із вас при цьому говорить + слухає + говорить + слухає.

- Слухайте своїх дітей, не перебиваючи, коли вони вам розповідають найцікавіші історії з їх життя. Такі розповіді ви не почуєте більше ніде і ніколи.

- Якщо вас переповнюють почуття гніву, агресія, виражайте своє ставлення спокійно, промовляючи ваш істинний стан. Наприклад: "Мені сумно від того, що ти не зміг зібрати іграшки у шафу". Вербалізуйте ваші думки і почуття. З часом ви відчуєте і побачите, що дитина так же грамотно буде спілкуватися з вами.

- Латиняни давно підмітили, а ми маємо пам'ятати – поспішати потрібно повільно. О, як важливі "зупинки" у спілкуванні з дітьми! Більшість конфліктів, непорозумінь, незрозумілостей та роздратувань у дорослих  викликає повільність дітей (при тому, що в кожної людини власний темп), причиною якої може бути вік. Давайте дітям час на переключення уваги, на виконання дій.

- Ваші прохання, звернені до дитини мають бути мотивованими. По-перше, так дитина вчиться розуміти причинно-наслідкові зв'язки, по-друге, вона вчиться будувати цілеспрямовану діяльність, по-третє, за правильне виконання її похвалять, при цьому підвищиться її самооцінка. Наприклад: "Збери, будь ласка, іграшки/речі, щоб був порядок/тому що в них є своє місце/тому що так красиво/тому що їм потрібно спати". Говоріть правильно, у віковому ключі дитини, впевнено, просто, чітко і щиро.

- Намагайтесь обов'язково говорити дітям ввічливі слова подяки, коли вони є відповіддю на реальні вчинки. Придивіться, прислухайтесь, зрозумійте та відчуйте ті моменти, коли діти вирішили (або так вийшло) зробити щось приємне, правильне. А слова подяки ви знаєте.

- Обзивання, висміювання, приниження ("Не знала я, що ти такий впертий!", "Подивися, всі можуть бігати, а ти ні!" тощо) – неодмінний шлях до зниження самооцінки, розвитку почуття провини. Неприпустимо говорити дитині такі негативні фрази.

- Терпляче і спокійно підказуйте дитині, що і як вона має робити. Наприклад: "Зараз, коли ми увійдемо до квартири, обов'язково почистимо взуття" замість фрази "Ти знову у брудному взутті зайшов!" Будьте впевнені – діти чекають таких позитивних підказок, тому що коли ви посміхаєтесь, обіймаєте їх,   - буваєте невимовно щасливими від того, що у вас така дитина, а у неї є ви! 

День за днем, зустрічаючи та проводжаючи ранки та вечори, слухаючи казки на ніч або в часи мрій, насолоджуючись тим, що мрії відбуваються – кожна у свій час – діти …залишаються нашими дітьми! Але саме це допомагає їм дорослішати, відчувати підтримку кожної миті, і так  - все  життя, часто схоже на поле, по якому йдемо…йдемо поруч. І тоді ми відчуваємо, який нескінченний час.